Ти як? Коли твоя близька людина на фронті.
Коли твоя близька людина на фронті – ти теж там у певному сенсі. Зростає тривога, а поряд з нею – одні з найболючіших відчуттів: безсилля й невизначеність. У голові крутяться запитання: «Як я можу підтримати його/її? Що писати? Чи писати взагалі?
Війна змінює людей. Щоби вижити, військові змушені «Стискати» емоції, аби витримувати напруження.
Саме тому вони часто обирають мовчати – не через байдужість, а щоби не травмувати рідних і зберегтися самим.
І хоч здається, що слова – це надто мало, вчасно сказане «Я з тобою. Я молюся, думаю про тебе» може стати точкою опори.
Військовим важливо знати, що їх чекають, вірять у їхні сили й повернення додому.
Ті хто чекають вдома, часто хочуть зробити більше. Проте правда в тому, що найбільше значення мають маленькі звичні речі: лист від дитини, тепле фото, коротке повідомлення без очікувань відповіді. Іноді у відповідь – тиша. І вона не завжди про байдужість. Вона про втому, виснаження, про те, що на війні іноді всі слова – зайві. Проте кожен знак з дому, кожна згадка – «я пам’ятаю про тебе» - це про живий зв’язок. І він тримає.
Намагайтеся не тиснути словами на кшталт: «Тримайся! Будь сильним, сильною» - вони лише додають напруження.
Краще сказати: «Мені важливо знати, як ти. Просто пиши, коли зможеш, я чекатиму».
